Монографія Дениса Валентиновича Брильова “Невідомий іслам на теренах України: історія ісламу в Україні кінця XIX – початку XXI ст.” є вагомим та унікальним внеском у вивчення історії ісламу в Україні. Тематика ісламу на українських теренах залишається рідкісною в наукових дослідженнях через незначну кількість мусульман у країні. Проте, автор успішно долає стереотипи, що актуальність теми повинна визначатися чисельністю об’єкта дослідження. Д. Брильов показує, що ісламська спільнота України є частиною глобального релігійного контексту з притаманними їй процесами і тенденціями, що підкреслює важливість цього дослідження.
У своїй роботі автор реконструює маловідомі етапи розвитку ісламу в Україні, зокрема на її континентальних територіях. Це дослідження дозволяє переглянути усталені уявлення про мусульманське життя в незалежній Україні. Однією з сильних сторін монографії є використання значної кількості архівних документів, зокрема тих, що раніше не були доступні науковцям. Д. Брильов вводить у науковий обіг документи з приватних архівів київського мулли Парси Ахатова та з державних архівів України, таких як ЦДАВО та ЦДІАК. Це значно збагачує джерельну базу дослідження і підкреслює його репрезентативність.
Методологічно автор застосовує міждисциплінарний підхід, що дозволяє виявити причинно-наслідкові зв’язки і чітко окреслити основні тенденції розвитку мусульманської громади в Україні. Особливо важливими є висновки щодо інституалізації мусульманської спільноти в Києві, Харкові та Одесі. Д.Брильов вдало аналізує різні чинники, які впливали на процес інституалізації, включаючи мігрантів, військовослужбовців та паломників.
Монографія детально висвітлює мусульманський реформаторський рух початку ХХ століття, який був пов’язаний із джадидизмом та спробами татарської еліти Російської імперії знайти своє місце в політичній системі. У радянський період мусульманські центри, такі як Київ, Харків та Одеса, продовжували відігравати важливу роль у житті громади. Автор докладно аналізує адміністративні зміни, які відбулися в мусульманських громадах після отримання Україною незалежності.
Особливо цікавим є висновок Брильова щодо розвитку мусульманської спільноти за часів незалежної України, коли відбулося відродження раніше незареєстрованих громад та створення нових організацій, таких як ДУМУ, ВАГО «Альраїд» і ДУМУ «Умма». Також автор акцентує увагу на транснаціональних ісламських мережах, таких як «Ал-Ахбаш» та «Брати-мусульмани», підкреслюючи їхній вплив на мусульманську спільноту в Україні.
Важливо відзначити, що монографія Д.В. Брильова вирізняється чіткістю та обґрунтованістю положень, а також системним підходом до аналізу ісламських течій та рухів. Окремо варто відзначити його аналіз мусульманської освіти в Україні, яка, хоч і розвивається, все ще перебуває на етапі становлення.
Попри значні досягнення, у роботі було б корисно детальніше порівняти розвиток ісламу з іншими релігійними традиціями на території України в різні історичні періоди. Це дозволило б краще зрозуміти специфіку релігійної політики імперського та радянського часу. Також було б цікаво глибше проаналізувати роль сучасних транснаціональних ісламських рухів та їхній вплив на українське суспільство.
Загалом, монографія Дениса Брильова є високоякісним науковим дослідженням, яке заслуговує на увагу як фахівців у сфері релігієзнавства, так і ширшого кола читачів, що цікавляться історією релігій в Україні. Автор досягнув поставленої мети, забезпечивши глибокий і системний аналіз історії ісламу в Україні з кінця XIX до початку XXI століття.
Рецензент:
Доктор філософських наук, доцент В.Л. Хромець