Уже понад два роки триває повномасштабне вторгнення російських військ на територію України, яке, поміж іншим, призвело до гуманітарної кризи. Сотні тисяч людей одномоментно перетворились на переселенців – внутрішніх мігрантів, які в умовах війни прагнуть закрити хоча б базові потреби. Одними з перших на ці виклики зреагували волонтери Міжнародної благодійної місії «Їжа життя», заснованої Міжнародним товариством свідомості Крішни (ISKCON). Про діяльність релігійного руху ISKCON в Україні, розгортання місії «Їжа життя» у прифронтових містах, важливість підтримки та допомоги нужденним, особливо у часі війни, та служіння суспільству ми поговорили з регіональним координатором проєкту «Їжа життя», практиком свідомості Крішни Артемом Полторацьким.
Вітаю Вас, Артеме, та дякую, що ви погодились на цю розмову. Розкажіть трішки про себе та релігійних рух, в якому ви перебуваєте.
Отже мене звати Артем Полторацький. Моє духовне імʼя – Аударʼя Ґауранґа дас. Я практикую свідомість Крішни. Серйозно я став на цей шлях десь у 2012 році, тобто близько 12 років я вже практикую. Те, що я маю духовне ім’я, означає, що я отримав посвяту від духовного вчителя. Це значить, що я прийняв духовного вчителя і слідую його настановам відповідно до духовної традиції Ґаудія-вайшнавської сампрадаї, тобто учнівської наступності. В суспільстві нас знають просто як «Харе Крішна». Головною метою нашого Руху є пробудження любові до Бога, яка є в серці кожної людини. Ця духовна традиція має глибоке древнє коріння і містить ґрунтовне знання про матеріальний і духовний світи, а також пояснює, що Господь є Верховною Особистістю і ми можемо осягнути Його через безкорисливе любовне служіння.
Це вічне духовне знання найкраще збереглося в Індії. У 1965 році ачарʼя-засновник нашого Руху, Його Божественна Милість А. Ч. Бгактіведанта Свамі, відчуваючи співчуття до усіх людей, які забули про своє вічне життя, переклав основоположні філософські трактати вайшнавізму англійською мовою і таким чином розповсюдив це знання на Заході, а згодом й в усьому світі, створивши Міжнародне товариство свідомості Крішни. Англійською це звучить International Society for Krishna Consciousness, коротко – ISKCON.
На сьогодні я є регіональним координатором нашого проєкту «Їжа життя», де ми годуємо усіх нужденних. Цей проєкт був заснований Міжнародним товариством свідомості Крішни у 1974 році в Америці. В Україні він розпочався з 1994 році. І ось, ще до війни мене попросили старші члени нашого Товариства взятися за управління цим проєктом у Києві. Зараз я відповідаю за регіони, комунікацію з міжнародними й місцевими донорами та органами місцевого самоврядування.
В Україні проєкт «Їжа життя» розпочався регіонально з Києва чи з якогось іншого міста?
Так, все почалось у Києві. В Україні проєкт «Їжа життя» було засновано київською громадою Міжнародного товариства свідомості Крішни, а потім з’явилися осередки по всій країні. У нас діє принцип децентралізації: юридично громади свідомості Крішни в регіонах є засновниками «Їжі життя» у своїх містах, але політично ми підпорядковуємось Регіональному секретарю ISKCON в Україні та Молдові. Тобто у нас є духовна і адміністративна вертикаль. У нашій організації є зовнішні проєкти, покликані турбуватись про людей, про населення. У цих проєктах ми не акцентуємо, що ми Харе Крішна, не займаємось прозелітацією, тобто наверненням людей до нашої духовної традиції, – для нас це не є інструментом, щоб привабити людей. Ми просто годуємо людей і все. Це наша місія. Варто наголосити на тому, що «Їжа життя» – «Food for life», як його знають у всьому світі, – це найбільша програма з розповсюдження й роздачі вегетаріанської їжі. Загалом, в ISKCON є дві програми. Одна покликана просто служити людям, а інша спрямована виключно на проповідь. Ми проводимо програми у своїх храмах, а також розповсюджуємо книжки за пожертву на вулицях міст, співаємо молитви. Ви напевно вже бачили, як наші послідовники співають на вулицях?
Так, бачила. З того, що ви розповіли, можна резюмувати, що у вашій громаді є дві форми взаємодії з людьми – це «Їжа життя» та публічна молитва на вулицях. Можливо є ще щось, якісь соціальні проєкти?
Так, у нас є освітній проєкт – це Київська духовна академія свідомості Крішни. Окрім цього, в нас є екопоселення. Одне таке поселення, де живуть віддані Крішни, знаходиться у селищі Магдалинівка Дніпропетровської області. Там у нас є навчальний та аюрведичний центри. Зараз це дуже популярний напрямок. У своїх екопоселеннях ми турбуємось про корів – доглядаємо їх пожиттєво, не вбиваємо. В усіх на вустах зараз аюрведа. Аюрведа з санскриту перекладається як «наука щасливого життя». Тому цей проєкт зараз дуже популярний, бо людям хочеться зрозуміти, вони запитують: «Хто я? Чому я тут? Чому такі обставини? Що зробити, щоб покращити життя?». Людей цікавить науковий підхід. А сама по собі релігія, якщо вона буде побудована лише на обрядовості, то тут лише сентименти. А якщо буде лише наука, то буде дуже сухо. В нас є певний синтез знання і практики. Ми вивчаємо цей світ з наукової точки зору на підставі знань, які черпаємо з ведичної літератури і застосовуємо ці знання на практиці. Водночас, є також певна філософія, аспекти віри у трансцендентне, що перебуває за межами нашого сприйняття. І тут ми покладаємось на авторитет святих мудреців минулого в нашій традиції, які вже пройшли цим шляхом. Наше філософське підґрунтя – це «Бгаґавад-ґіта» (Пісня Господня), зараз вона дуже відома в західному світі, навіть серед зірок кіно та музики. І також трактат «Шрімад Бгаґаватам». Ці книжки ми вивчаємо в освітніх проєктах ISKCON під керівництвом духовних вчителів, старших вайшнавів. Також в нас є освіта для сімейних людей щодо відносин і батьківства, щоб робити їхнє подружнє життя щасливішим. Ми вчимося бути повноцінними особистостями, корисними в служінні людям, служінні Богові. Головне, щоб будь-яка наша діяльність була спрямована на прогрес у свідомості Крішни.
Що значить прогресувати? Це означає, що, передусім, потроху людина починає розуміти своє положення невід’ємної частки Бога, розуміти, що вона має вічні відносини з Богом. На жаль, серед людей часто панує концепція монізму, тобто люди помилково вважають, що можуть самі стати Богом, а це означає – ми тут будемо насолоджуватись «на повну» без жодних правил, будемо контролювати усіх інших і так далі. Ну, такий певний настрій гедонізму. А є люди, які розуміють: «Так, є Господь, я згоден, але Він десь там і я Йому не цікавий, я тут «варюся» в своєму житті». Тож ми пояснюємо людям, що цей світ – це прояв зовнішньої енергії Господа, що Господь є особистістю і з Ним можна будувати відносини. Релігія – це не належність до певної обрядової традиції, а процес, який відбувається в серці кожного віруючого. Тобто в нього повинна зародитися любов до Бога, і вона повинна міцніти кожного дня. Такі навчальні проєкти сприяють цьому. В нашій традиції кожному віруючому, який серйозно ставиться до практики свідомості Крішни, рекомендується щоденно читати й вивчати книжки, які переклав і прокоментував А. Ч. Бгактіведанта Свамі, а також книжки інших святих мудреців нашої учнівської наступності.
Дякую за таку цікаву розповідь про ваше служіння, вашу релігію. Повернімось до основної теми нашої бесіди. Пригадайте, де вас застала війна, як для вас розпочався четвер 24 лютого 2022 року?
У той день я перебував з програмою проповіді в Кривому Розі. Ми приїхали туди з дружиною ще 19 лютого, там якраз планувалася недільна програма в криворізькому храмі. Потім ми залишились на декілька днів для того, щоб більше поспілкуватись з місцевими відданими Крішни. Планували затриматись там десь на тиждень, отже війна нас застала в Кривому Розі. Ми не розуміли, що робити, але з нами зв’язався Регіональний секретар ISKCON в Україні та Молдові. Він зателефонував мені і спитав де я, що роблю. Він сказав, що нам необхідно подумати про те, як ми зможемо долучити відданих в усіх містах до програми «Їжа життя», тобто, в нас пройшла внутрішня мобілізація. Для розуміння, ще до війни, з 2021 року у двох територіальних центрах надання соціальної допомоги, в Подільському та Шевченківському районах Києва, ми роздавали нужденним 150 порцій гарячої їжі щодня. Зараз в Києві ми роздаємо 500 порцій на день.
З війною відбулася така зміна?
Так. Загалом, якщо ми візьмемо всю Україну, то зараз щоденно «Їжа життя» розповсюджує шість тисяч гарячих обідів. У нас на сьогодні працює близько 50 точок роздачі по всій Україні, зокрема в містах, які межують з лінією фронту – це Харків, Херсон, Запоріжжя, Миколаїв, Одеса і Дніпро. Це дуже «важкі» міста, де ми намагаємось розповсюджувати, наскільки це можливо, більше гарячої їжі, тому що люди повинні відчувати турботу. Люди повинні відчувати, що громада і держава якось піклуються про них, тому ми приносимо гарячу їжу, і люди дуже вдячні. Безсумнівно, є міста, де немає води, немає опалення, газу, нема можливості приготувати їжу, тому в людей є труднощі з нормальним харчуванням, але, я відчув це особисто, найбільше людям не вистачає звичайної турботи й доброти, щоб хтось міг зцілити їхнє серце.
Ви робите, направду, надзвичайно важливу роботу, бо в такі темні часи потрібні світлі люди, які підтримають і дадуть надію.
Дякую, це наше служіння Господу. Нещодавно нас запрошували на міжнародний саміт «World for Ukraine» в Польщі. Вони запросили нас на головну сцену для того, щоб ми розповіли про нашу діяльність, про те, що спонукає наших волонтерів, тому що ми це робимо безкорисливо і безперервно, постійно. Ця діяльність вона безоплатна. Це просто поклик серця. Знаєте, суспільство – воно не дуже розуміє, коли ми кажемо, що це наше служіння. Нас запитують, а як ви підтримуєте себе? Де ви берете, елементарно, сили, натхнення? Ми дуже обережно про це говоримо. Ми не пояснюємо на великих самітах, що ми Харе Крішна, що це наше служіння Богові, тому що не кожен потім може прийняти це від нас. Хтось є дуже віруючою людиною, адептом своєї течії, а хтось розуміє лише суто матеріальний вимір життя. Так чи інакше, з усіма іншими конфесіями, зі всіма рухами, зі всіма авторитетними релігіями нас єднає спільна мета – служіння Господеві.
Всі ваші волонтери є членами Товариства свідомості Крішни?
Так, вони є послідовниками свідомості Крішни, але є ще друзі відданих Крішни. Ще дуже важливо зрозуміти, чому ми взяли за основу саме їжу. Є такий відомий вислів «Ми є те, що ми їмо», тобто їжа дуже впливає на нашу свідомість. Тому ми готуємо їжу в молитовному настрої, бо на якість їжі дуже впливає свідомість людини, яка її готує. І цей настрій передається тим, хто її куштує. Тому ми доручаємо готувати їжу лише досвідченим відданим Господа, а вже на пунктах роздачі можемо залучити сторонніх волонтерів. Люди, які долучаються до цього процесу також отримують добро, в них очищується серце.
Їжу ви роздаєте будь-кому, хто її потребує, так?
Так. Абсолютно. У нас є таке гасло, і це ведична мудрість, – «Будь який голодний заслуговує на те, щоб його нагодували». Це наша філософія. У нас немає тілесної концепції, немає дискримінації щодо віри або соціального положення людини тощо. Це може бути безхатченко, а може бути і заможна людина, але якщо вона голодна, то ми завжди її нагодуємо, бо насправді ми роздаємо не їжу, а любов.
Волонтери «Їжі життя» дуже багато допомагали людям, коли розпочалась війна. Пригадую, як вони роздавали їжу та воду поруч із центральним вокзалом м. Львова, який у перші дні, місяці після повномасштабного вторгнення перетворився на гуманітарний хаб, куди з’їжджались люди з усієї України.
Так, це правда. Наші волонтери допомагали нужденним не лише у Львові, а й у багатьох містах на заході України, куди мігрували люди із зони бойових дій та не лише. Особисто я у березні 2022 року тимчасово перебував в Ужгороді, куди приїжджали волонтери програми «Food for Life» з Угорщини. Також приїжджали волонтери «Food for Life» з Британії, які дуже допомогли з продуктами. Щотижня ми завантажували фури і відправляли куди потрібно – у Дніпро, в Київ, у Львів, Чернівці, Івано-Франківськ, Луцьк і так далі – щоб безперервно годувати людей. У нас не було такого дня, щоб ми припинили цю справу. Єдине, що в нас є вихідні – субота і неділя – це дні, коли нам фізично необхідно відпочити, а також наповнитися натхненням на програмах в наших храмах, де ми оспівуємо святі імена Господа, читаємо книжки, слухаємо лекції, проводимо недільні програми. До нас приходять всі бажаючі подивитись на красу ведичної культури, на дивовижну традицію піклування про людей.
Зараз ви змістили акцент фактично на прифронтові території?
Коли в західних регіонах ситуація стабілізувалась і потік людей зменшився, ми повернулись у свої міста, де зараз продовжуємо займатись цим служінням. Наразі ми маємо працюючі осередки «Їжі життя» у дванадцяти містах України, шість з яких знаходяться у прифронтовій зоні.
Скажіть, будь ласка, люди, які їздять з місією на прифронтові території, вони ж ризикують життям через постійні обстріли, бомбардування. Чи були якісь випадки серйозних небезпек для них?
Дякую вам за це запитання. У Херсоні у нас був випадок, коли «прилетіло» в храм, там була кухня, де ми готували. Слава Богу, усі живі. Загалом, ми дуже зважено підходимо до того, коли наші волонтери їдуть в деокуповані міста. В нас є координаційний центр, який діє у всіх містах, який має контакти із ЗСУ. Військові інформують про небезпеку, про можливість приїхати, про кількість людей на місцях і так далі, а також про час, коли ми можемо приїхати. Так чи інакше, ми завжди готові. Окрім цього, в нас є група швидкого реагування. Вона є в Одесі, Харкові, Дніпрі, Києві. Що мається на увазі? Коли відбувається надзвичайна подія, тобто «приліт», від місцевої адміністрації нам приходить повідомлення, якщо необхідна наша підтримка. Ну, а наша підтримка завжди необхідна, як каже голова Подільського району міста Києва. Вони розраховують на нас під час ліквідації наслідків терору. Ми швидко розігріваємо котли, підготовлюємо усе необхідне обладнання. У нас є заморожені продукти, є меню, яке ми терміново готуємо й одразу виїжджаємо.
Храм у Херсоні серйозно пошкоджено?
Так, наскільки мені відомо, хоча я не фахівець, його неможливо відбудувати.
Співчуваю Вам. Які загалом думки, настрої та ставлення у вашій громаді до повномасштабного вторгнення, до агресора?
Я не можу говорити за всю громаду, тому братиму відповідальність за свої слова. Ну, так чи інакше, навіть саму «Бгаґавад-ґіту» було оповідано Господом під час війни на полі битви Курукшетра. Вивчаючи «Бгаґавад-ґіту», ми розуміємо, що є закони карми. В християнстві це визначається як закони кари Господньої. Кара, карма – сутність одна й та сама, і це означає, що ми повинні відповідати за свої вчинки. Я спостерігаю, і для мене це трагедія, що люди взагалі не знають Господа, а дехто навіть хоче перекласти відповідальність на самого Бога, висуває Йому претензії: «Чому Ти дозволив відбутися таким страшним речам?». Але Господь нас любить, Він нас безмежно любить. Колись ми з вами побажали існувати окремо від Господа, тому Він створив цей матеріальний світ з його законами. Це закони карми і реінкарнації, тобто закони причинно-наслідкового зв’язку. Ми відповідаємо за свої вчинки та бездіяльність. Війна – це велика трагедія, це неприпустимо, це великий біль. Але ж нам необхідно, нашому суспільству і державі, піднести свою свідомість. Це дуже важливо. Ми повинні впровадити в своє життя принципи цивілізованої людини. Врешті-решт, нам необхідно мінімізувати вбивства тварин, які щохвилини відбуваються. Ціла жорстока індустрія працює лише для того, щоб люди задовольняли свій язик. А за законами карми, насильство породжує насильство.
Необхідно дбати про свою свідомість. Я не підтримую війну, я також залежу від обставин. Я знаходжусь в Києві, де постійно чую вибухи, переживаю за близьких людей, не знаю, що чекає на мене і мою родину наступної хвилини. Я співчуваю стражданням людей, але водночас розумію, що ця війна – це неминучий наслідок нашої гріховної діяльності. Війни постійно будуть відбуватися на землі, тому що люди відвернулися від Бога, тому що ми створюємо якісь свої штучні стандарти життя, що суперечать стандартам цивілізованого суспільства людей, які живуть з Богом.
Якщо звернутися до історії, то можна побачити, що війни відбуваються постійно. Чому? Тому що люди не дотримуються законів Бога. Є закони, яких ми повинні дотримуватись, для того щоб спокійно прожити це життя, нікому не завдаючи страждань. Я радію тому, під час війни суспільство в Україні дуже змінилося, ми стали більше піклуватися одне про одного. Але чому нам необхідні були ці зовнішні фактори, страждання? Для того, щоб ми нарешті зрозуміли, що тут в країні, в Україні, ми є братами і сестрами одне для одного… Чому так? Тому що немає духовної освіти, і це велика проблема. Є освіта лише для того, щоб вміти заробляти гроші для чуттєвих насолод, але нас не навчали культури, не сформували правильної системи цінностей, не навчали тому, як будувати відносини.
Повернуся до запитання. Я впевнений, що для того, щоб перемогти у цій війні, нам необхідно вірити в перемогу. Чи не так? Якщо ми не віримо в перемогу, ми і не здобудемо її. Так само, віра повинна бути для того, щоб осягнути Господа. Необхідно мати хоча б початковий рівень довіри до священних писань, до святості. Довіра – це крок до вже хоча б якоїсь зваженої віри, і ми повинні в цьому напрямку рухатись.
Дуже глибокі міркування, і я з вами погоджусь.
Хочу ще додати, що це питання про ставлення до війни я чув ще 14 років тому. Мої друзі й знайомі з Кривого Рогу, звідки я родом, запитували: «Чому так склалось? Як ставляться до війни віддані Крішни?» Та як ми ставимось? Війна – це трагедія, велика трагедія, але ми виходимо і служимо людям. Це і є наше ставлення. Війна триває, але ми не зупиняємось. Ми робили це з 1994 року – ми годували людей до війни. Ще на початку війни, в 2014 році, ми відправляли допомогу і їздили в Донецьку область, наскільки це було можливо. Ми підтримували людей з Донеччини, які переселилися в інші міста. Під час повномасштабної війни ми також долучені до процесу. Коли війна закінчиться, ми продовжимо свою турботу про людей. В нас ця програма постійна, бо постійно є люди, про яких потрібно піклуватися. Ми не беремо в руки зброю – це наша філософія. Відповідно до Конституції України та Постанови Кабінету міністрів про альтернативну (невійськову) службу, Товариство свідомості Крішни входить до переліку організацій, послідовники якої не беруть зброю в руки, бо сповідують принципи ненасильства. Але ми, звісно, долучені до спільної справи.
Альтернативна (невійськова) служба?
Так, ми вже служимо. Нас уже знають, впізнають. У Києві, коли зупиняють на блокпостах, вони бачать – це волонтер «Їжі життя», питань нема. Ми підтримуємо суспільство – вкладаємо свої відносини, свою енергію, щоб донести любов і тепло до сердець всіх нужденних.
Чи збільшилася кількість людей у вашій громаді, послідовників Товариства свідомості Крішни за час війни? Не просто друзів, як ви сказали, а посвячених?
На початку війни багато наших членів роз’їхалися по всьому світу, і я з прикрістю про це кажу, бо багато моїх друзів поїхали, і дехто вже не планує повертатися в Україну. Але мені радісно спостерігати, що дуже багато нових людей приходять на наші недільні програми в храмах. Вівтарна кімната завжди залишається заповненою попри все – багато нових людей з’явилося, тих, хто серйозно практикують. Поступово люди отримують посвяту і ще дужче долучаються до служіння. Ми підрахували, що під кінець 2023 року ми роздали 2 мільйони 200 тисяч порцій їжі. Зробити це зусиллями лише посвячених членів Товариства було б неможливо, тому ми залучаємо волонтерів. До нас приходять люди, які хочуть долучитися до волонтерської діяльності. Буває так, що згодом хтось із них, співпрацюючи з відданими Крішни, надихається нашою філософією, в них виникає бажання здобувати ведичні знання, практикувати свідомість Крішни. Наприклад, сьогодні я отримав дві волонтерські заявки в Києві. Зрозумійте, відбувається така дивовижна річ – у Господа немає нестачі ні в чому, ні в грошах, ні в продуктах, тому що це все його енергії. Якщо в нас є бажання застосувати ці енергії в служінні Господу, Він дасть на це і гроші, і людей. Тому я так скажу – нестачі немає.
Це чудово, що ви об’єднуєте навколо такої справи людей.
Єдине, я хотів би підкреслити, що ми, рух свідомості Крішни, прагнемо, щоб наші волонтери або ті, хто до нас долучається ззовні, також набували високого рівня громадської свідомості та відповідальності перед суспільством. Тобто, щоб вони ставали для держави повноцінними громадянами, долученими до усіх процесів, ставали небайдужими.
Включеними в процес.
Включеними і підключеними. Обов’язково підключеними до однієї з авторитетних духовних традицій, щоб бути під належним керівництвом, не діяти примхливо й свавільно. Знаєте, буває, що хтось каже своїй родині: «Все, я йду до храму служити. До побачення». Але ж в тебе є вже родина, служи їй. Справжнє служіння Господу починається з служіння рідним та близьким людям, потрібно спершу з ними побудувати відносини, щоб вони були задоволені. Треба стати найкращою версією себе для дружини, для своїх дітей. Це велика праця.
А ще зараз нам усім, вірянам усіх конфесій, дуже потрібна молитва, щоб подолати ворога ззовні, а також у своєму серці.
Мені дуже приємно з вами познайомитись. І дякую за цю розмову. Ви дуже надихаєте.
Навзаєм. Я також натхненний нашою бесідою. Дякую, що Ви знайшли час і висвітлюєте думки віруючих людей, які присвятили своє життя служінню суспільству та Господу.
Розмовляла Уляна Севастьянів
Запис розмови зроблено 2 березня 2024 року
Інтерв’ю проведене в межах проєкту «Релігія в огні: документування воєнних злочинів Російської Федерації проти релігійних громад України», що реалізується громадською організацією «Майстерня академічного релігієзнавства» за підтримки «Documenting Ukraine», проєкту Institute for Human Sciences, IWM Vienna.