Проблема впливу релігії на освітній процес зокрема та на суспільство в цілому залишається досить дискусійною і кожна країна вирішує її своїм унікальним шляхом. Україна є світською державою (що означає відділення релігійних інституцій від держави та школи), тому, на перший погляд, питання присутності чи відсутності релігійного компоненту у шкільній освіті не повинно поставати взагалі. Однак, з іншого боку, є чимала кількість вірян різних релігійних течій, котрі щиро хотіли би, аби їхні діти мали можливість отримувати певний обсяг релігійних знань саме у школі. Вони мають на це право, як і ті батьки, котрі вважають себе атеїстами і не бажають, щоб їх дітей змушували вивчати будь-який курс релігійного спрямування у школі. Демократична країна має можливості враховувати і задовольнити інтереси усіх своїх громадян. Саме на це спрямовано наказ Міністерства освіти і науки України № 235 від 19.02.2021 року «Про затвердження типової освітньої програми для 5-9 класів закладів загальної середньої освіти», котрий надає більшої академічної свободи у формуванні навчальних освітніх програм безпосередньо школам на місцях. То чому це викликає занепокоєння і до чого тут «Християнська етика»?
Справа у тому, що МОН у цьому наказі пропонує типові (або модельні) освітні програми як рекомендовані зразки для конкретних навчальних програм, за якими будуть вчитися ваші діти. Самі ж навчальні програми безпосередньо розробляє та затверджує педагогічна рада школи. Наприклад, типова освітня програма від МОН для 5-6 класів пропонує наступний перелік на вибір предметів для забезпечення такої галузі освіти, як «Соціальна та здоров’язбережувальна» – «Етика» (мається на увазі світська етика), «Культура добросусідства» або інші курси морального спрямування. Саме цей пункт – «інші курси морального спрямування» – викликає найбільше запитань, тому що в якості курсів морального спрямування можуть бути запропоновані такі предмети, як «Християнська етика», «Біблійна історія» чи «Пізнаю світ із Суперкнигою» або будь-які інші, а право обирати який саме з цих предметів буде включено до конкретної навчальної програми, як обов’язковий для ваших дітей, має педагогічна рада школи. Нормативні акти (зазначений наказ МОН, і Закон України «Про освіту») передбачають, що заклад освіти має орієнтуватися на «освітні потреби учнів», що теоретично означає, що кожна школа має заздалегідь провести опитування серед батьків і встановити, якими саме є ці «освітні потреби учнів» конкретного класу конкретної школи, тобто чи вважаєте ви за необхідне, щоб ваша дитина вивчала у школі предмет відверто релігійного змісту (православного, протестантського, католицького, греко-католицького, юдейського, ісламського), чи Ви бажаєте, щоб ваша дитина опановувала світський курс з етики чи культури добросусідства (або будь-який інший світський курс морального спрямування, викладання якого може забезпечити школа). Нормативні документи дозволяють формувати міжкласові групи (від 8 учнів і більше) для вивчення цих предметів, і у такий спосіб можуть бути задоволені усі – і ті батьки, які бажають бачити у переліку шкільних предметів для своїх дітей курси релігійного спрямування, і ті батьки, які не хочуть, щоб їхні діти вивчали предмети релігійного змісту.
Звичайно, це ідеальний варіант. На практиці все може бути дещо інакше і викликати незадоволення, протести чи конфлікти. Передусім, це може бути пов’язано з практичними моментами функціонування кожного закладу освіти: педагогічна рада вашої школи у процесі розробки навчальної програми може виходити не з «освітніх потреб учнів», а з методичних і кадрових можливостей забезпечення викладання тієї чи іншої дисципліни і фактично нав’язувати усім учням один курс. У такій ситуації вашій дитині можуть запропонувати вивчати курс «Християнської етики», не враховуючи вашу думку щодо цього (вашу приналежність до іншої релігії, наприклад, ісламу або юдаїзму, чи ваш атеїстичний погляд на життя і ваше законне бажання виховувати у такому дусі дитину). Що ви можете зробити у такій ситуації? Насправді не так багато. Конкретна освітня програма розробляється і затверджується педагогічною радою школи, жодним нормативним документом чітко не прописується обов’язок закладу освіти питати думку батьків для встановлення «освітніх потреб учнів» (можливо, це ще буде виправлено, оскільки усі ці новації вступлять у дію для 5 класу з 2022 р., а для 6 класу – з 2023 р.). На сьогодні, якщо освітні потреби вашої дитини вивчати чи не вивчати предмет релігійного змісту у школі ігноруються, ви можете звернутися зі скаргою чи проханням розглянути вашу ситуацію: (1) до органів місцевої виконавчої влади (наприклад, до міського відділу освіти), (2) до освітнього омбудсмена (Сергій Горбачов[1]). Але ви повинні пам’ятати, що вони не мають законодавчого права впливати на зміст навчальних програм, затверджених конкретною школою, тому їхні рекомендації (за умови, що вони вас підтримають) залишатимуться для школи, в якій навчаються ваші діти, лише рекомендаціями.
Олена Мішалова
Коли готувався до публікації цей матеріал стало відомо, що Міністерство освіти і науки України затвердило модельні навчальні програми НУШ для 5-9 класів і не включило жодної програми з курсу «Християнської етики» для базової школи, що є безумовно позитивним знаком для нашої держави.
Також пропонуємо ознайомитися із методологічним семінаром на тему «Релігія і освіта», який проводила МАР у квітні 2021 року: https://www.youtube.com/watch?v=Hrp-AXxhvxc
[1]Сторінка освітнього омбудсмена України у фейсбуці: https://www.facebook.com/Education.Ombudsman.Sergii.Gorbachov/